Присвячую дистанційному навчанню)

Сидить Дмитрик над книжками,

Та не розуміє.

Залишились діти вдома,

А навчання в дії.

Вчителька скида уроки,

Мама відео включає.

Видно Дмитрика всі муки,

Він вже просить і благає.

- Як же можна в час канікул,

Мучати свою дитину?

Дай же хоч одну хвилину,

Я від вчительки спочину!

Тут ці букви треба вчити,

Рахувати числа!

Там писати, там читати,

Голова вже висне!

Мабуть, вчителька не спить,

Й не відпочиває.

Якщо без кінця і краю,

Нам завдання посилає.

- Сину, це таке навчання,

Дистанційним зветься!

Не хотів вставати зрання,

Самому вчитись доведеться!

- Ні, не хочу більше вдома,

Я ось так навчатись!

Мамо, відведи до школи,

Хочу з другом гратись...

Буду рано я вставати,

І не лінуватись.

Вчительку теж буду слухать,

І навчусь читати!

- Добре, сину, пам'ятай,

Що ти обіцяєш.

Слово твердо ти тримай,

Так дорослим станеш.

- Дмитрику, синочку,

Чуєш, прокидайся.

А то спізнишся до школи,

Вставай, одягайся.

- Мамо, як до школи?

В нас же дистанційне!

- Сину, про що ти говориш?

Знову твої ігри!?

Дмитрик з радісним обличчям,

Почав одягатись,

Зрозумівши, що то сон,

Гайда умиватись.

Закинув ранець на плече,

І побіг до школи.

Треба ж сон такий наснився,

Що навчався вдома!

(Автор Макарова С.С.)

День Гідності та Свободи

 Мабуть, кожна людина полюбляє акваріум. Просто ось так сісти і поспостерігати за рибками.

Ми із дітками теж вирішили розмістити в себе в класі акваріум із рибками))))))Хоч він і не справжній, проте дуже гарний!

 Ксилофо́н — ударний музичний інструмент з визначеною висотою звуку. На дерев'яних пластинках — клавішах інструменту грають спеціальними паличками, з наконечниками з дерева, пластику або щільної гуми. Найбільшої популярності ксилофон досяг в кінці XIX і першій половині XX ст.

Тож учні 1 класу не гають часу, щоб трішки опанувати цей дивовижний музичний інструмент.

Групова робота сприяє розвитку відповідальності та самостійності учнів. У невеликій групі важко «сховатися». Кожен учень знає, що від виконаної його частки роботи залежить результат всього завдання

Перша робота в групах! Закріплювали знання з математики та вчилися співпрацювати.

Ось і розпочався перший дзвоник,

На подвір'ї школи зібрав нас!

І розлився серед діток гомін,

Бо дзвенів для вас він перший раз!

Мої любі дітки, вас вітаю,

Із початком перших кроків в навчанні!

Буде легко й складно - знаю,

Проте, ми справимось разом,в гурті.

Буду все робити,щоб уранці,

Бігли в школу з посмішкою залюбки!

Але знайте,що не тільки ігри,танці,

Ще й навчання вас чекає, діточки!

Ось і промайнули ці чотири роки,

Ніби пролетіли, як в небі журавлі.

Лиш пригадуються ваші перші кроки,

По доріжці восени до школи ви прийшли.

Із посмішкою щиро вас я зустрічала,

А ви сором’язливо дивилися у світ.

І міцно так за руку матусю всі тримали,

Бо це був перший у дитинстві ваш політ.

Я пам’ятаю, як вперше ви зайшли до класу,

І так невпевнено за парти посідали.

Дивилися на мене всі серйозно, з страхом,

Адже нову сходинку в житті ви відкривали.

Пригадую, як на свято Миколая цукерки вам підклала,

Вирішила трішки вас всіх здивувати.

Тільки реакції такої від дітей я не чекала,

Бо почали стривожено кричати.

-         Де взялись цукерки у карманах? Нам їх хтось підкинув!

-         Скажуть, що ми вкрали! Що тепер робити?

Почала я говорити вам про свято Миколая,

Що подарунки в цей день він розносить дітям!

-         Але як зайшов до класу? – почали питати.

-         Адже через двері він не міг зайти.

-         Так можливо у вікно, -почала відповідати.

-         А як він зміг його тихенько відчинить?

-         Та Миколай зайшов, коли всі гралися у коридорі,

І всім швиденько подаруночки розклав.

Коли пролунав дзвоник, схопив він свій мішечок,

Та, мабуть, у відчинене віконце  утікав.

Проходив день за днем, і всі ви підростали,

І ось настав той час – Свято Букваря.

Із вами готувались, клас ми прикрашали,

Розвісили абетку від букви «А» до «Я».

Проходив рік, за ним і другий поспішав,

А наш маленький клас поповнювався дітьми.

Новенька однокласниця та однокласник завітав,

І всіх ми прийняли у свої обійми!

Було всього: і сліз, і сварок, й сміху,

Тяжке навчання докучало через раз!

Складали лего, грали в «Крокодила»,

Катрусі ляльку Лол впустили в унітаз.

А потім лизуни місили в роздягальні,

І чорні, й білі, різними вони були.

Носили мікрофони, співали караоке,

Від радості дівчата, мов квіточки, цвіли!

Ну що ж, ви підросли, пора вас відпускати,

Прошу запам’ятати наше правило життя:

« Один за всіх – любили ми кричати,

І всі за одного, бо ми одна сім’я»!

З любов’ю, міцними обіймами ваша перша вчителька

Світлана Сергіївна!