Присвячую дистанційному навчанню)

Сидить Дмитрик над книжками,

Та не розуміє.

Залишились діти вдома,

А навчання в дії.

Вчителька скида уроки,

Мама відео включає.

Видно Дмитрика всі муки,

Він вже просить і благає.

- Як же можна в час канікул,

Мучати свою дитину?

Дай же хоч одну хвилину,

Я від вчительки спочину!

Тут ці букви треба вчити,

Рахувати числа!

Там писати, там читати,

Голова вже висне!

Мабуть, вчителька не спить,

Й не відпочиває.

Якщо без кінця і краю,

Нам завдання посилає.

- Сину, це таке навчання,

Дистанційним зветься!

Не хотів вставати зрання,

Самому вчитись доведеться!

- Ні, не хочу більше вдома,

Я ось так навчатись!

Мамо, відведи до школи,

Хочу з другом гратись...

Буду рано я вставати,

І не лінуватись.

Вчительку теж буду слухать,

І навчусь читати!

- Добре, сину, пам'ятай,

Що ти обіцяєш.

Слово твердо ти тримай,

Так дорослим станеш.

- Дмитрику, синочку,

Чуєш, прокидайся.

А то спізнишся до школи,

Вставай, одягайся.

- Мамо, як до школи?

В нас же дистанційне!

- Сину, про що ти говориш?

Знову твої ігри!?

Дмитрик з радісним обличчям,

Почав одягатись,

Зрозумівши, що то сон,

Гайда умиватись.

Закинув ранець на плече,

І побіг до школи.

Треба ж сон такий наснився,

Що навчався вдома!

(Автор Макарова С.С.)