Ось і промайнули ці чотири роки,
Ніби пролетіли, як в небі журавлі.
Лиш пригадуються ваші перші кроки,
По доріжці восени до школи ви
прийшли.
Із посмішкою щиро вас я зустрічала,
А ви сором’язливо дивилися у світ.
І міцно так за руку матусю всі
тримали,
Бо це був перший у дитинстві ваш
політ.
Я пам’ятаю, як вперше ви зайшли до
класу,
І так невпевнено за парти посідали.
Дивилися на мене всі серйозно, з страхом,
Адже нову сходинку в житті
ви відкривали.
Пригадую, як на свято
Миколая цукерки вам підклала,
Вирішила трішки вас всіх
здивувати.
Тільки реакції такої від
дітей я не чекала,
Бо почали стривожено кричати.
-
Де взялись цукерки у карманах? Нам їх хтось підкинув!
-
Скажуть, що ми вкрали! Що тепер робити?
Почала я
говорити вам про свято Миколая,
Що
подарунки в цей день він розносить дітям!
-
Але як зайшов до класу? – почали питати.
-
Адже через двері він не міг зайти.
-
Так можливо у вікно, -почала відповідати.
-
А як він зміг його тихенько відчинить?
-
Та Миколай зайшов, коли всі гралися у коридорі,
І всім
швиденько подаруночки розклав.
Коли
пролунав дзвоник, схопив він свій мішечок,
Та, мабуть, у
відчинене віконце утікав.
Проходив
день за днем, і всі ви підростали,
І ось
настав той час – Свято Букваря.
Із вами
готувались, клас ми прикрашали,
Розвісили
абетку від букви «А» до «Я».
Проходив
рік, за ним і другий поспішав,
А наш
маленький клас поповнювався дітьми.
Новенька
однокласниця та однокласник завітав,
І всіх ми
прийняли у свої обійми!
Було
всього: і сліз, і сварок, й сміху,
Тяжке
навчання докучало через раз!
Складали
лего, грали в «Крокодила»,
Катрусі
ляльку Лол впустили в унітаз.
А потім
лизуни місили в роздягальні,
І чорні, й
білі, різними вони були.
Носили
мікрофони, співали караоке,
Від радості
дівчата, мов квіточки, цвіли!
Ну що ж, ви
підросли, пора вас відпускати,
Прошу запам’ятати
наше правило життя:
« Один за
всіх – любили ми кричати,
І всі за
одного, бо ми одна сім’я»!
З любов’ю,
міцними обіймами ваша перша вчителька
Світлана Сергіївна!
